McDonnell Douglas MD-11 (Макдоннелл Дуглас МД-11)

McDonnell Douglas MD-11 є розвитком лайнера DC-10. Новий літак отримав подовжений на 5,71м фюзеляж, нове хвостове оперення, вінглети на кінцях крил, більш потужні двигуни і сучасну систему управління, яка відображала всю польотну інформацію на шести моніторах.
Літак здійснив свій перший політ 10 січня 1990 року, він пройшов сертифікацію в листопаді того ж року і перший комерційний екземпляр був переданий авіакомпанії Finnair 7 грудня 1990 року.
MD-11 пропонувався покупцям в чотирьох варіантах: MD-11ER - літак зі збільшеним радіусом польоту; MD-11F - вантажний варіант; MD-11C - варіант, коли частина салону займали пасажирські місця, а частина відводилася для вантажу; MD-11CF - міг легко перероблятися в пасажирський або вантажний, в залежності від вимог конкретного польоту. Літак міг бути обладнаний двигунами компанії "Pratt & Whitney" або двигунами компанії "General Electric". "Rolls-Royce" запропонувала для MD-11 свій Trent 665, але єдиний замовник на такий варіант - компанія "Air Europe" - припинила існування в 1991 році, ще до початку поставок.
У листопаді 1997 року після злиття McDonnell Douglas і Boeing, останній оголосив, що MD-11, як і раніше буде залишатися на виробничій лінії в основному в якості вантажного літака. Однак в червні 1998 року Boeing змінив своє рішення, мотивуючи це тим, що літак недостатньо затребуваний на ринку комерційних авіалайнерів. В результаті його виробництво було згорнуто. Останній MD-11 був випущений 22 лютого 2001 року і переданий авіакомпанії Lufthansa Cargo. Всього за весь час було виготовлено двісті машин. MD-11 в даний час експлуатується тільки в вантажному варіанті.